ро́зкіш (мн. ро́зкоші; зменшено-пестливе — розкі́шенька) — велике багатство, життя у великому достатку, повне насолоди, свободи; також пишнота природи, що дає насолоду, велике задоволення; у народній пісні: «То була колись розкіш-воля, а теперенька — неволя»; розкошують, коли насолоджуються життям, як у Л. Глібова: «Досхочу розкошував і цілісіньке літо, невгаваючи, співав…» або в пісні: «Не зазнала розкошоньки — вже літа минають»; минущість усього земного породжує життєву філософію нестійкості буття: «Розкіш творить біль: як приходить — смакує, але виходить — катує». Степи-поля, розкіш моя! (М. Номис); Сивий соколонько по полю літає, по своїх розкошах пароньки шукає (А. Метлинський); фразеологізм: жи́ти в ро́зкошах — жити, ні в чому собі не відмовляючи, у великих достатках.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 506.