ре́мез — маленька пташка ряду горобцеподібних, різновид синиці, який підвішує своє гніздо на гілці; вважалася чарівною, бо нібито лі­кувала від пропасниці та інших «лісових» хвороб; гніздо святили на Великдень і тримали як оберіг; у народній пісні співають, ніби пташка в’є своє гніздо на льоду: «Ой ремезе, ремезоньку, Не вий гніздо на льодоньку: Буде льодок розтопати, Твоє гніздо забирати»; тут спостерігаємо символіку непередбачливості; у цілому ж пісня про ремеза зазвичай величальна, дівоча: «Увий собі у дівиці, У діви­ці у світлиці; Там їй будеш приспівати, Будеш її звеселяти»; взагалі ремезовому гнізду приписували магічну силу як талісман від бага­тьох нещасть; гніздо служило та­кож і для ворожіння, як у І. Котляревського: «В горщичок наклала відьомських всяких різних трав, які на Костянтина рвала І те гніз­до, що ремез клав». Ой ремезе, ре­мезе, не клади гнізда у вершині Дніс­тра (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 497.