релі́гія — світосприймання, в основі якого лежить віра у зв’язки природи з надприродними силами (від лат. religio — «зв’язок», передусім з Богом); також та чи інша віра; віросповідання; для дохристиянських часів, за М. Грушевським, для погляду на природу і для релігійних уявлень був характерним магічний спосіб думання, а за О. Потебнею, міфічний спосіб мислення; В. Гнатюк вважав наших предків пантеїстами і пояснював: «Вони вірили, що весь світ — небо, повітря і вся земля заповнені богами та що вся природа жива, повна всякого дива, і в ній все думає й говорить нарівні з людьми та богами… На чолі світу стояли боги, що всім керували. За ними тягнувся цілий ряд нижчих божеств та демонів, який старшим богам служив до послуги. На кінці стояли люди, які могли не тільки конкурувати з ними, але навіть примушувати сповняти їх волю, коли цього вимагали обставини»; церква так і не змогла повністю все це витіснити, і народ багато в чому залишився двоє-вірним.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 496-497.