раху́ба — стара народна назва рахування, лічби; рахувати живих тварин, а тим більше людей, у на­роді заборонялося, бо вважалося, що це приносить нещастя: «Рахо­вані вівці вовк бере»; іноді це по­вір’я поширювалося на речі, осо­бливо недовершені: «Рахувати сир, масло, то й вареників не їсти». Як ударив в губу, то й розбив усю раху­бу (М. Номис); у сполученні: раху́би не да́ти — не змогти пораху­вати.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 496.