пі́сня (зменшено-пестливе — пі́сенька) —
1) словесно-музичний твір, призначений для співу; за жанрами пісень багато, як ритуальних (обрядових), так і звичайних (ліричних, жартівливих, чумацьких, історичних тощо); співучість народу споконвіку творила його веселу й ліричну вдачу; пісня супроводжує людину з дитинства («Найдорожча пісня, з якою мати колисала»), у праці («Де праця, там і пісня»), в думах про життя-бугтя («Хто співає в смутку, тому полегша прудко», «Хто співає, той журбу проганяє»); пісня є душею народу («Заспівай мені пісню народу, а я скажу тобі, чи має він свободу»), є символом щирості й правди («Казка — брехня, а пісня — правда», «Пісня до правди доводить»), розповідає про зміни в житті людини й народу («Стара пісня на новий лад», «Хоч нові птахи, та старі пісні»), про природу й сутність людини («Яка пташка, така й пісня», «В дурного півня дурна й пісня», «Хоч соловей маленький, та його пісні удаленькі», «За чиїм столом сидить, того й пісні співає»), про можливі кардинальні зміни в житті («Співаю, бувало, а тепер скиглю», «Не співай, бо будеш плакати»), про скороминучість усього сущого («Пісенька солодка коротка»). Народна пісня; Дитяча пісня; Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (Т. Шевченко); Під припічком тяг цвіркун свою монотонну пісеньку (І. Франко);
2) див. цари́нні пісні́.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 456.