підко́ва (зменшено-пестливі — підкі́вка, підкі́вонька, підкі́вочка) = підківчина —
1) металева, вигнута за формою кінського копита пластина, яку прибивають до нього з метою запобігти його пошкодженню та сковзанню тварин; традиційний символ козацького щастя, що перейшов і на стяги ора́нжевої револю́ції 2004 p.; знайдена на дорозі підкова (загублена конем) приносить щастя, тому її бережуть у хаті або прибивають до порога; прибивають також у крамниці, щоб велася торгівля; Хв. Вовк пише: «Пастух ватаг у гуцулів, прийшовши з роботи, першим ділом кидає свою підкову з закляттям на вогнище»; це робиться під час першого вигону худоби на полонину; вогнище (ватру) розводять від так званого живо́го вогню́, з якого розгоряється жива ватра; підкова служить охоронним засобом від граду; в народних піснях вираз загуби́ти підко́ву означає втратити милу; натомість підкува́ти чо́біт означає оженитися або вийти заміж. Туди тебе зашлють, де волам роги правлять, а кіз кують підковами (М. Номис); Золоті підківки має Мій крилатий білий коник (Леся Українка);
2) металева пластинка, що набивається на спід взуття; також каблук у жіночому взутті. У жидівки чорні брівки, високі підківки (М. Максимович); З ким стояла, говорила [дівчина] — підківоньки знати (П. Чубинський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 454.