підві́й — за народними повір’я­ми, хвороба від холодного (злого) вітру або вихру; Б. Харчук у «Во­лині» описує закляття цієї хворо­би: «Звичайнісінький підвій у вас, свахо, — і катала яйцем по спині, по руках. — Не думайте нічого. Слухайте, що я говоритиму. Вітер припав нічний, північний, припав з роботи, за сухоти, за їдання, за пиття, з гуляння, з буяння, з по­клику, з помислу, з погляду. При­пав з хмари, з вітру, із сонця, ніч­ний, північний, полудневий, схо­довий, нудяний і сердешний! Я ж тебе вимовляю, водою виливаю, яйцем викачую, на кущі і на сухий ліс відсилаю. Там тобі гуляти і бу­яти, гнилі колоди вивертати, жовті піски пожирати, синь-небо попи­вати. Щоб тут тобі червоної крові не спивати, синіх жил не витягати, жовтої кості не ламати! Тьху, тьху, тьху! — Розбила Мар’яна яйце. Вилила білок на тарілку, а жовток пустила у склянку на воду. У ванькирі Богу помолилася, над склян­кою щось довго бурмотіла».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 453-454.