пу́гач (пестливе — пугаче́нько) — хижий нічний птах ряду совоподібних, який живиться дрібними гризунами; зловісний птах; віщує лихо, нещастя, а то й смерть, пор. у Т. Шевченка: «Пугач над стріхою в вікно завиє — на смерть»; крик пугача «пугу! пугу!» (пугання) був умовним знаком запорожців; водночас він символізував недобру пригоду, пересторогу, тривогу, як у пісні: «Ой сів пугач на могилі, Да як пугу та пугу! Ой повертайтесь швидше, козаченьки, Да до Зеленого Лугу»; з поведінкою пугача пов’язані народні прикмети, — «коли над хатою пугає пугач або сич — біду віщує і найпаче — пожежу», «пугач не к добру кричить». Не показуй пугачеві дзеркала, бо він і сам знає, що гарний (приказка); Ой не пугай, пугаченьку, в зеленому байраченьку (А. Метлинський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 489-490.