пря́дка (зменшено-пестливе — пря́дочка) — призначений для ручного прядіння домашній верстат, який приводиться в рух ножним або ручним приводом; дієслово: пря́сти — скручувати, сукаючи волокна конопель, льону і т. ін., робити безперервну тонку нитку, пряжу; одна з основних жіночих робіт зимовими вечорами; пряли також на вечорницях, досвітках, готуючи посаг, бо знали, що доведеться відповідати на запитання: «Зима була — чом не пряла, весна була — чом не ткала?»; щоб потім хтось не сказав: «Наші пряли, а ваші спали»; майстерність пряхи цінувалася: «Добра пряха й на скіпці напряде»; недоладність у прядінні осуджувалася: «Сім днів пряла, та нічого не дістала». Яка прядка, така і нитка (прислів’я); Скажуть люде: твоя прядка, буду тобі кужіль прясти (А. Метлинський); На топку пряде (приказка — близький до смерті); Треба прясти, щоб руб’ям не трясти (прислів’я).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 488.