при́тча —

1) фольклорний твір алегорично-повчального характе­ру, змістом близький до байки; та­кож алегоричний народний ви­слів, тому кажуть: «Гарна мова з притчею»; у сполученні: при́тча в лю́дях — об’єкт наруги, насміхів, глуму;

2) непередбачений випа­док, пригода, подія. В однім селі сталася така притча: прийшло на народ нещастя (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 483.