прислі́в’я = посло́виця — влучний образний народний вислів, часто римований за будовою, який у стислій формі узагальнює, синтезує різні явища життя і має перев. повчальний, настановчий, філософський характер, наприклад: «Хто хоче багато, то втратить і те, що має», «Не женися за великим, бо мале згубиш», «Життя як стерня: не пройдеш, ноги не вколовши»; характерною ознакою прислів’я є наявність у ньому тієї чи іншої сентенції. Листопадова оказія знов не приставила листів, і Шевченко зовсім занепав духом, але в грудні переборов себе і знову сів писати листи, бо, як каже прислів’я, «під лежачий камінь вода не тече» (З. Тулуб); К слову йде й прислів’я (М. Номис); Не всяка пословиця при всіх говориться (приказка); Пословиця не на вітер мовиться (приказка); Пословиця в своєму краї пророчиця (приказка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 482-483.