при́пічок —
1) горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої с черінь печі; на припічку ставлять горшки, коли їх виймають із печі або перед тим, як туди їх поставити, вигрібають жар; з припічком пов’язані деякі заборони: «На припічок не годиться класти ні сокири, ні долота, ні свердлика, бо горшки б’ються», «Сокири не можна на припічок класти, бо буде лупатися, як той припічок»; новонародженого баба-сповитуха легенько била голівкою об пічну заслінку — приту́лу, щоб була така сама тверда. Піч наша регоче, коровая хоче; а припічок усміхається, коровая сподівається (А. Метлинський); Сорока, ворона на припічку сиділа, діткам кашку варила, ополоником мішала, да й так годувала (забавляйка);
2) бокова лежанка, прибудована до печі; служила місцем для спання; як хто йшов по гриби, то сідав на припічок, щоб мати щастя. Мати сидить на припічку (казка); А дитина на припічку розквакалася (П. Чубинський); фразеологізм: ще на при́пічку ка́шу їсть — дуже малий хто-небудь.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 482.