прикме́та = примі́та — за народ­ним повір’ям, те, що є передвістям або ознакою чого-небудь; прикмети найчастіше пов’язані з явища­ми природи, небесними світила­ми, порами року, рослинним і тва­ринним світом, станом і життям людини (див. про це у відповідних статтях цього словника); перев. це рештки давнього символізму, який установлював зв’язки між фізич­ним і духовним світами. — Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так і талан молодих ростиме (М. Кропивницький); Митро сла­вився умінням відгадувати погоду після приміт благовіщенської ночі (Г. Хоткевич).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 480-481.