при́вид = приви́ддя = поторо́ча —
1) дух померлого, який нібито може привиджуватися людям; також персонаж народних казок, легенд; уживається як традиційне порівняння. Колись рабу Твоєму, Боже, ти в привидді глаголав (П. Куліш); Снилась мені моя мати, потороча уночі: в поторочі чорні очі і жупан на плечі(пісня);
2) неясні контури чого-небудь;
3) тільки поторо́ча — опудало; вживається також як лайливе слово.Перед ним стояла не Пріська, не вродлива молодиця, а якась потороча (Л. Яновська);
4) див. потерча́та.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 479.