пра́пор — полотнище одного чи кількох поєднаних кольорів, часто з певним зображенням, прикріп­лене до держална чи шнура; є офі­ційною емблемою держави, сим­волом її суверенітету; таким сим­волом в Україні є синьо-жовтий стяг; поєднання жовто-блакитних кольорів, які були в широкому вжитку в народів, що заселяли су­часні українські землі, має глибоке коріння; враховуючи постійний зв’язок нашої давньої культури із східним світом (Персією та Візан­тією), можна допустити великий вплив тамтешніх кольорів на упо­добання наших предків; саме звід­ти йшло до нас золото, сап’янці, парча, традиція будувати золоті бані на церквах і верхи на теремах, золотавий шовк, паволоки, чис­ленні обряди і звичаї; жовто-бла­китні кольори бачимо й на козаць­кому стязі; золоті й сині жупани часто згадуються в народних піснях; ці кольори переважають та­кож у церковних спорудах і старих церковних речах — ризах, мальо­ваних ставниках, фарбованому різьбленні, іконостасах тощо; ці ж самі кольори є природним поєд­нанням реалій українського довкілля — блакитного неба й зріло­го хлібного поля. Ой що в Софій­ському заграли дзвони, затремтіли. Не білі голуби-ангели в небо полетіли, Ой там зібралися під прапори, під сонячні ще й сині. Віднині не буде пана у вільній Україні (П. Тичина).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 478.