пра́пор — полотнище одного чи кількох поєднаних кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держална чи шнура; є офіційною емблемою держави, символом її суверенітету; таким символом в Україні є синьо-жовтий стяг; поєднання жовто-блакитних кольорів, які були в широкому вжитку в народів, що заселяли сучасні українські землі, має глибоке коріння; враховуючи постійний зв’язок нашої давньої культури із східним світом (Персією та Візантією), можна допустити великий вплив тамтешніх кольорів на уподобання наших предків; саме звідти йшло до нас золото, сап’янці, парча, традиція будувати золоті бані на церквах і верхи на теремах, золотавий шовк, паволоки, численні обряди і звичаї; жовто-блакитні кольори бачимо й на козацькому стязі; золоті й сині жупани часто згадуються в народних піснях; ці кольори переважають також у церковних спорудах і старих церковних речах — ризах, мальованих ставниках, фарбованому різьбленні, іконостасах тощо; ці ж самі кольори є природним поєднанням реалій українського довкілля — блакитного неба й зрілого хлібного поля. Ой що в Софійському заграли дзвони, затремтіли. Не білі голуби-ангели в небо полетіли, Ой там зібралися під прапори, під сонячні ще й сині. Віднині не буде пана у вільній Україні (П. Тичина).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 478.