польови́к = польови́й — у дохристиянських віруваннях — господар поля, його дух, звичайно злий, нечистий (у Б. Грінченка: «А в полі живе польовий, — і то нечиста сила»); живе нібито в полях серед збіжжя, любить викачуватися в ньому (тому рослини вилягають); носиться по житах та травах із вітром; часом прибирає вигляду козла чи якогось лихого звіра; може набирати й людської подоби; гріх копати рови обабіч доріг, бо там ховаються польовики.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 467-468.