полон —

1) відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в та­кому стані; предки здавна вірили в те, що полонені будуть і на тому світі служити ворогові, тому не здаватися в полон; це збільшувало військову хоробрість (у «Слові о полку Ігоревім» князь Ігор після затемнення сонця як поганого віщування закликав вояків битися до загибелі, але в полон не здава­тися). Чи її убито, чи в полон заня­то(П. Чубинський); у сполученні: у поло́н бра́ти (захо́плювати) — по­лонити;

2) полонені. Татарове полон женуть: один полон з жіночка­ми, другий полон з дівочками (піс­ня);

3) давня назва урожаю, пор. обжинкову пісню: «Несемо вам полон із усіх сторон, і з гір, і з під­гір’я на господарське подвір’я, з подвір’я до стодоли, з стодоли до комори, з комори на нивоньку в щасливу годиноньку».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 466.