по́ловці = половча́ни (оди. ч. по́ловець, половча́нин, ж. половча́нка) — тюркські кочові племена, які у XI – XIII ст. населяли степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця; київські князі неодноразово давали відсіч нападам половців; останні розвіялися по різних країнах після монголо-татарської навали. Київ не раз грабували й палили печеніги і половці (П. Панч); Покотом сплять половчани, Ніч — мов криниця без дна… (М. Рильський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 466.