пола́ — нижня частина верхнього одягу, що сягала іноді колін; співали: «Під полою, під травою Чужу милу держить»; трима́ти під поло́ю означало «охороняти», «захищати», тому, коли казали: «За татовою полою дитині тепло», то мали на увазі татову опіку як алегоричний образ; рухом розпуки або неприємного здивування став вираз вда́ритися об по́ли рука́ми: «Ой вдарила мати об поли руками: діти мої, діти мої, пропала ж я з вами»; кажуть: «Від напасті й полу вріж і тікай» — як відомо, затримували винного, хапаючи його передусім за поли.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 464.