Покро́ва = Покро́в — за церковним календарем, православне свято, що відзначається 1/14 жовтня як свято Покрова Пресвятої Богородиці та Пріснодіви Марії; за повір’ям, Покров (Покрова) — покровитель (покровителька) весілля, тому кажуть: «Прийде Покров — дівці голову покриє» (за традицією, голову покривали заміжній жінці; при цьому під покровою розуміли омофор, що первісно був хусткою чи шаликом); у січовій церкві Святої Богородиці на Запорожжі був напис: «Покрий нас чесним своїм покровом і ізбави нас от усякого зла»; стару покровську традицію, що сягає часів Запорозької Січі, відновило в 1942 році командування Української повстанської армії, проголосивши Покрову Святої Богородиці своєю опікункою, а свято Покрови — Днем армії; як відомо, образ Покрови був розшитий на корогвах козаків, які виступали проти турків і татар; співали: «»Нам допоможе святий Юр і Пречиста Мати турка воювати»; існувала прикмета, — «якщо на Покрову випаде багато снігу, то це віщує багато одружень»; дівчата, молячись, примовляли: «Свята Мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою»; збиралися на вечорниці; з цим днем пов’язували перехід від осені до зими («На Покрову до обіду осінь, а після обіду — зима»); яким, гадали, буде цей день, такою буде і вся зима, — «якщо вітер віє з півночі або зі сходу — зима буде холодною та багатосніжною, якщо з півдня — зима буде тепла, з заходу — сніжна; якщо вітер змінний, то й зима нестійка»; слово в народній афористиці використовується також для внутрішнього римування: «По Покрові — по теплові», «Прийшла Покрова — всохла діброва». Сподівайся, дівчинонько, мене ік Покрові (пісня); Минула Покрова— з’їла полудень корова (приказка); Покрова накриває траву листям, землю — снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем (приказка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 463.