поклі́н = покло́н —

1) нахиляння голови або верхньої частини тулу­ба (на знак вітання, поваги, подя­ки, під час молитви і т.ін.); покло́ни — спеціальне покаянне бого­служіння в середу ввечері. Поясний поклін; у сполученні: кла́сти (би́­ти, віддава́ти) покло́ни — кланяти­ся, а також ревно, уклінно проси­ти;

2) вітання, найкращі побажан­ня, які передають комусь у листі або через когось; привіт. Передати низький поклін кому-небудь;

3) при­нижене прохання. Іти з поклоном до кого-небудь;

4) ушанувальний дарунок, подарунок (як наслідок почесної данини, яку селяни ви­плачували в князівській Україні княжим урядникам). А він її поклін дає — коня вороного, вона йому поклін дає — хусточку шовкову (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 462.