по́вінь = по́відь — розлиття річки при весняному розтаванні снігу, льоду або від тривалих дощів чи великих злив; у народних піснях повінь часто символізує горе: «Ти­ха вода надійшла, береги змулила. — В мого любка чорні очка, то-м ся додивила» (непомітно під­кралася любов, а за нею й горе — О. Потебня). А у річці жовтим ва­лом Повінь котить води: Видно, в горах тучі впали — Не дай Боже шкоди! (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 459.