перепі́лка = перепели́ця (пестли­ві — перепі́лонька, перепі́лочка, перепели́ченька, перепели́чка) —

1) самка перепела; в народі симво­лізує тужливу жінку; символізує також заклопотану люблячу жінку-матір: «Зажурилася перепілоч­ка: — Бідна моя голівочка, що я рано та з вирія вилетіла: нігде мені та гнізда звити, нігде мені діток наплодити, що по горах сніги ле­жать, по долинах води біжать. Озветься соловеєчко: — Не жури­ся, перепілочко, єсть у мене три сади зелені, що в першому та гніз­до зів’єш, а в другому діток наве­деш, а в третьому діток погодуєш»; «— Ой не літай же, перепілочко, бо виколеш собі на тернятко очі. — Ой як же мені поночі не лі­тати, дрібні діти, чим їх годувати»; помічено, що «перепілка кричить під дощ». В чистім полі все перепе­лиці (П. Чубинський); Ой післав я до дівчини Насті, дала вона мені пе­репілку в маслі (П. Чубинський — йдеться про обрядове печиво у формі перепілок);

2) уживається як пестлива форма звертання до дівчини, жінки. А ти вже тут чо­го, моя перепеличко? (Л. Глібов); Сестро моя, сестро, Та перепели-ненько, Да чого почорніло Да білеє личенько? (пісня);

3) тільки пере­пі́лка = перепели́ця — український дівочий хоровод, що супроводжує­ться піснею про цю птаху, а також пісня такого хороводу;

4) тільки перепі́лка = перепели́ця — народна дитяча гра.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 440-441.