перекотипо́ле — трав’яниста або напівчагарникова степова чи пус­тельна рослина, яка після дости­гання плодів обламується біля основи і перекочується на далекі відстані, розносячи своє насіння; народний символ безрідності, бездомності, безпритульності («Ко­титься, як перекотиполе»), безбат­ченка, сирітства, бідолашного ман­дрування по чужині, недолі; мандрівна доля рослини породжує ставлення до неї як до живого свідка нещасть, пролитої крові, людського горя на землі; за на­родним повір’ям, «коли восени на полі котиться перекотиполе, то взяти ту рослину, ставши так, щоб вона сама до рук вкотилася, і по-касти її навкруги господарства, по кутках в різних потаємних місцях. Тоді до хати ніяке зло, що над­силатимуть люди, не пристане» (П. Чубинський); символ пере­кинчика, що не має коріння в рід­ній землі, тому на могилах зрад­ників не ростуть квіти, а тіль­ки бур’ян-перекотиполе; різновиди рослини називають микола́йками, микола́йчиками, синьоголо́вом, пере­но́с-зі́ллям, покотипо́лем, переполо́тником, колю́чкою; використо­вують у народній медицині; див. ще устелипо́ле. По долині по роздоллі Із степу перекотиполе Рудим ягня­точком біжить (Т. Шевченко); Котиться перекотиполе (казка); Тільки вітер озвався, що в полі блу­кав, з покотиполем мчався по ниві пустісінькій… (А. Метлинський); Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе.Так і доля: того лама, Того нагинає; Мене котить, а де спи­нить, І сама не знає (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 439-440.