перезва́ — у весільному обряді — звичай (своєрідна оргія), за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі за запросинами йшли або їхали з відповідними об­рядовими піснями на частування до хати молодої; також учасники такого походу, поїздки; про діво­цтво молодої сповіщали передусім батька-матір у супроводі пісень: «Спасибі тобі, таточку, за кудрявую латочку, за запашні васильки, за твою чесну дитину, що вона по ночах не ходила, при собі сноток носила»; молодий брав тещу під праву руку й урочисто вів її до своєї хати в супроводі всього роду (звідси й назва обряду, тобто перезивання з однієї хати до другої). Вчора справили весілля, А сьогодні на похмілля Ми справляєм перезву (Олександр Олесь); Івасьова пере­зва через улочку перейшла: як рій гу­де, Як мак цвіте, як рожа процві­тає (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 438-439.