Пек — за дохристиянськими ві­руваннями — можливо, божество війни, бійок, кривавих сутичок, кровопролиття та всілякої біди; за повір’ям, кровожерливий, страхіт­ливий, підступний, але надто бо­явся Цу́ра (див. — можливо, звідси давнє «Цур (чур) тобі, пек!», хоч це може адресуватися й недругові, лихій силі як прокляття, пор. «Пек тобі, враже, хто тобі каже!»); за версією І. Огієнка, навпаки, це до­мовий бог, як і Цур (Чур); оберігав родину, а в разі небезпеки на во­рога посилали своїх цура й пека закляттям «цур тобі, пек!» (звідси, можливо, спе́катися, тобто «по­збутися неприємного за допомогою Пека», або, за першою вер­сією, «позбутися самого Пека»; можливо, в цей ряд ідуть і слова безпе́ка, небезпе́чний, тобто «без Пека», хоч це можна пояснити й згідно з першою версією — «без сутички, кровопролиття, без біди»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 436.