пасту́х (зменшено-пестливе — пастушо́к; ж. пасту́шка) — той, хто пасе стадо, че́реду (див.), отару; питома українська словоформа, оскільки позначає реалію, пов’яза­ну з найдавнішим заняттям наших предків — скотарством (пор. пасти і споріднені па́стир, па́ства); об’єкт жарту: «Добрий у тебе пастух, дає корові виспатися», «Коро­ва з поля, пастухові воля», «Пастух за ворота, шматок коло рота»; уживається метафорично «вожак, поводир»: «Без пастуха і стадо роз­бредеться», «Який пастух, таке й стадо», «Добрий пастух не покине своє стадо», «Злий (лихий) пастух вовка годує». Без пастуха вівці не стадо (І. Франко); На далекому обрії засвітилося багаття — то пастухи розпалили вогнище (Г. Хоткевич).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 434-435.