Параске́ви-П’я́тниці Му́чениці день —
1) за церковним календарем, день Святої Параскеви 28 жовтня/10 листопада (Параскева у перекладі з грецьк. — «п’ятниця»); культ християнської великомучениці поєднувався з язичницьким божеством Моко́шею (див.), днем ушанування якої була п’ятниця; у народі Параскеву-П’ятницю уявляли високою худою жінкою з довгим розпущеним волоссям (звідси вираз довгов’я́за П’я́тниця); суворо ставилася до тих, хто порушував її заборони (див. п’я́тниця 1); за деякими повір’ями, від П’ятниці залежала тривалість життя людини; цим вона нагадувала давньогрецьких мойр, що прядуть нитки життя усім людям; слов’янська П’ятниця як божество була покровителькою померлих душ, тому П’ятницькі церкви будували звичайно на цвинтарях, а П’ятницькі монастирі були розташовані біля цвинтарів, і називали їх у давнину божедо́мками;
2) Параско́вія = Пара́ска (зменшено-пестливі — Пара́сонька, Пара́сочка, Пара́ся, Параси́нка, Параси́ця, Парасу́ня, Пара́на(я), Пара́н[ь]ка, Пара́ньця, Па́ша) — українізовані варіанти християнського жіночого імені; опоетизовані в народній творчості: «Ой ходила Парасочка у ліс по калину, Та блудила Парасочка сім літ та й годину»; «Ой чи Парася, а чи Маруся? Я на тебе, серденько, не надивлюся!»; «Ой мала ж та Парасинка два братики рідні, Та купили Парасинці два перстенці срібні»; «Шкода твого, Парасицю, личка рум’яного»; «Чи є, чи нема Параньки вдома?»; у пареміях виступає об’єктом жарту: «З Богом, Парасю, коли люди трапились», «Парася, Парася, медку напилася», «Хто до кого, а я до Параски», «Хто про що, а я про Параску!», «Я до своєї Параски скачу через пере-лазки»; засобом характеристики: «В нашої Параски ні серця, ні ласки», «Знати Параску, що місила паску, бо всі ворота в тісті», «Наша Параня уже встає зрання», «Як гарна Параска, то гарна й запаска, коли ж вона, як мулиця, то не вабить і спідниця»; засобом римування вислову: «Забагато ласки для нашої Параски», «Наша Пара-ся на все здалася», «Ото мені Параска, що по пуп запаска!», «Такої ласки не дістану і в Параски», «У всякої Пашки свої замашки»; серед висловів є характеристичні: «Хоч би Параска злізла і на дуба — все-таки не буде з Параски Я куба».
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 433-434.