Ох — у дохристиянських віруваннях — демонологічна істота: чи то лісовий цар, чи підземний, чи просто дідько, що живе по могилах та пеньках і затягує до себе необережних людей; часом це підземний цар, такий собі «маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж до колін»; остерігалися вимовляти голосно «ох!» абиде, бо з’явиться Ох і забере до себе; зображено в народних казках, а також в однойменному творі М. Коцюбинського; вигуками «Ох-хо-хо!» чи «Гай-гай!» в народних обрядах викликали душі небіжчиків; так, на Святвечір баба вносила кутю до хати і перш ніж поставити її на стіл, совалася по лаві, приказуючи: «Ох, ох, ох!», таким чином запрошуючи до куті душі померлих рідняків.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 426.