ота́ман —

1) виборний або при­значений ватажок козацького вій­ська, а також представник козаць­кої адміністрації у населених пунктах України XVII – XVIII ст. То не козак, що отаманом не думає бути (прислів’я); Отаманом не хвалися, але його кріпко держися (приказка); Отаман Савку раз по­бив (Л. Боровиковський);

2) курінни́й [ота́ман] — виборна особа, що керувала куренем запорозького козацтва; також ватажок військо­вої частини козацьких з’єднань Української Народної Республіки. Тільки три чайки, слава Богу, Отамана курінного, Синє море не вто­пило (Т. Шевченко);

3) наказни́й [ота́ман] — в Україні XVІІ – XVIII ст. — особа, що тимчасово обійма­ла посаду отамана в козацькому війську, на яку її призначала абообирала козацька старшина; командант Дієвої армії УHP; коман­дував військом він імені Головного отамана. Про життя талановитого українського письмовця, наказно­го отамана Війська Чорноморського Якова Герасимовича Кухаренка, маємо дуже мало звісток (М. Ко­цюбинський);

4) взагалі ватажок гурту людей, зайнятих однією справою, староста в артілі (чума­ків, косарів, рибалок, щетинників, пастухів); серед прикажчиків — старший прикажчик і т. ін. А як на­стане косовиця… попереду отаман (Є. Гребінка); Отаманом артіль кріпка (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 425.