«оселе́дець» = чупри́на —

1) ста­ровинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (перев. у запорозьких коза­ків); звичай на таку зачіску запо­чаткував князь Святослав; Лев Ди­якон у своїх нотатках близько 990 р. про князя Святослава пише: «Середнього зросту, не занадто ви­сокий, але й не низький, брови мав густі, очі сині, ніс короткий, борода оголена, на верхній губі густе і довге волосся, голова зовсім оголена, з одного боку висів чуб, що означало значний (вищий) рід; шия здорова, плечі широкі, і вза­галі дуже добре збудований»; московини звали «оселедець» «хохлом», що і стало згодом зневаж­ливою назвою українця. Знати їх [запорожців! було… по довгому осе­ледцю з-під шапки (П. Куліш); А попереду отаман Веде, куди знає… Закрутивши чорні уси, За ухо чупри­ну. Підняв шапку — човни стали (Т. Шевченко);

2) тільки чупри́на (зменшено-пестливі — чупри́нка, чупри́нонька, чупри́ночка) — взагалі волосся на голові людини (перев. у чоловіків); чуб, шевелюра. Як тільки пан із паном зазмагався, Ди­вись — у мужиків чуприни вже трі­щать (Є. Гребінка); Хотіла збу­дить Петра, …смикала за чуприну, а він лежить, як колода (І. Нечуй-Левицький); фразеологізм: води́ти за чупри́ну — верховодити (перев. чоловіком); бити. На що тому жін­ка молода, кого й стара за чуприну водить! (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 422.