оре́л — великий хижий птах ро­дини яструбових, що водиться в горах або степах різних частин сві­ту, зокрема і в Україні; цар птахів і володар небес; символізує силу і мужність, тому його образ здавна переноситься на молодого, силь­ного, сміливого парубка, козака, чоловіка (кажуть: «Орел, а не ко­зак!» або співають: «А козак, як орел, Як побачив, так і вмер»); на­родні вислови будуються на кон­трастному зіставленні сміливого орла і полохливого зайця («Краще битися орлом, ніж жити зайцем»), високого злету орла і низького, приземленого — сороки, горобця («Куди орли літають, туди сорок не пускають», «Над пішим орлом і сорока з колом», «Орел не пристає з горобцями»), орлиної зіркості й совиної підсліпуватості («Орел ор­ла плодить, а сова сову родить»); в устах жінки орел звучить пестли­вим найменням коханого чолові­ка, як у пісні: «Ой куди ж ти від’­їжджаєш, Сизокрилий орле?»; лю­дину, яка тужить за молодими лі­тами, народна пісня порівнює з орлом, що високо літає: «Летить орел понад морем По високій ви­сокості. Плаче козак старесенький да по своїй молодості»; орел фігу­рує у веснянках і купальських піс­нях як землеробський символ, що є відгомоном стародавніх міфів про створення світу: «Що в полі, полі, близько дорозі, Ой там Іван орлами оре, Орлами оре, стрілою сіє, Стрілою сіє, лучком волочить, Лучком волочить да й Бога про­сить: — Й уроди, Боже, жито густеє, Жито густеє, волосистеє»; ра­зом з тим орли, злі вісники, злітаються туди, де чують смерть, кров (у «Слові о полку Ігоревім»: «Орли клекотом на кості зовуть», у Т. Шевченка на могилу, де козацька воля «лягла спочить», «орел чорний вороном літає» — тут простежуємо символіку двого­лового імперського орла); як дов­гожителі птахи нібито здатні до омолодження, пор. у «Лексиконі» Памви Беринди: «Орел — птах, который на пятсотноє лѣто обновляєтся в источницѣ воднѣ, паки юн бываєт». Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день Божий довбе ребра И серце розбиває (Т. Шевченко — автор використо­вує старогрецький міф, за яким титан — покровитель людей, ви­крав вогонь з Олімпу й віддав його людині, за що Зевс наказав прику­вати його до скелі в Кавказьких горах; орел щодня викльовував йо­го печінку, та вона виростала за ніч знову); Орли далеко бачать (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 420-421.