Ора́нта («та, що молиться») — Велика Богиня-Мати, поклоніння якій сягає ще часів найранішої до­би людського життя на території України, коли тут існував уже культ жіночого божества плодючо­сті; зображення власне богині Оранти дійшли до нас перев. на рушниках: богиня стоїть під купо­лом святилища з піднятими вгору руками, обабіч неї (дехто вбачає в ній Мокошу) — два вершники на конях; у Софії Київській понад 9 століть не ушкоджено постає перед нами на повний зріст мозаїчне зображення Пресвятої Богородиці-Оранти, що має назву Непору́ш­на Стіна́; можливо, в цій Богородиці предки вбачали правічну бо­гиню Оранту; саме цей образ Оранти, непереможної заступниці нашої, набув великого поширення в іконографії Руси-України; здав­на символом небосхилу слугував дах хати; у багатьох регіонах на найвищій його точці кріпили сти­лізоване зображення богині з піднятими догори руками, а по боках голови коней чи птахів; також крі­пили турячі роги як атрибут вер­ховного бога і символ достатку.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 420.