одру́жування = побра́ння — єд­нання, парування через шлюб, вінчання (від старого «ставати од­не одному дружиною» — про чо­ловіка та жінку; звідси у весільно­му обряді однокореневі — дружко, дружка, дружба); дієслова: одру́жувати[ся] = одружи́ти[ся] = по­бра́тися — відповідно «єднатися, парувати[ся]»; досить поширени­ми були форми, що відповідають одружуванню чоловіка (жені́ння) і жінки (віддавання, віддання) зокре­ма. Ми вкупочці колись росли, Ма­ленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружим їх (Т. Шевченко); Удова, що бажає вдруге одружитися, надіва червоний очіпок (М. Номис); До­ки не поберуться, любляться, а як поберуться, то судяться (М. Но­мис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 413.