обі́т = обі́тниця — урочиста обі­цянка, зобов’язання (перев. релі­гійного характеру); клятва; у спо­лученні: дава́ти обі́тницю — за­присягатися перед Богом. Давала вона сама свою обітницю до віку вічного не розлучатися з чоловіком (Ганна Барвінок).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 405.