о́брій = о́вид — горизонт, небокрай, виднокруг; особливо придивлялися до горизонту при заході сонця і при його сході, передусім перевіряючи погодні прикмети, за давніми уявленнями, на обрії нібито небо спирається на залізні стовпи, вбиті в землю; малий Т. Шевченко пускався в мандрівку до тих залізних стовпів. Зайшло сонце заобрієм, покинуло землю (Б. Грінченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 407-408.