Обича́й — у народному мовленні — звичай, звичка, характерні для певної місцевості, того чи іншого краю, села, міста і т. ін. У мене обичай — козацький звичай: хоть побачу, то й не плачу (П. Чубинський); Що город, то й норов; що край, то й обичай (М. Кропивницький); Не позичай, — мий обичай: як віддає, то ще й лає (М. Номис); Да поїдем у той край, де хороший обичай (А. Метлинський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 404.