ніж (зменшені — но́жик, но́жи­чок) — знаряддя, інструмент для різання, що складається з леза та ручки (колодки); символ сили, боротьби, захисту, жертвоприно­шення та справедливої помсти, ос­кільки здавна служив ручною зброєю (звідки ніж до горла при­кладати); цю символіку розвиває Т. Шевченко в поемі «Гайдама­ки»; у руках лиходія — символізує наглу смерть, зло, несправедли­вість; виконував оберегову та охо­ронну функції; роговий ніж клали в колиску немовляті від уроків; підкладали ніж у труну; коли дити­на вперше пішла, умовно прирі­зають ножем пупа; за допомогою ножа ворожать; служив охороною від нечистої сили, як усе металеве, що ріже (коса, сокира); за повір’ям, якщо вдарити ножем у вихорці, можна поранити чорта; на ніч не можна залишати ножа на столі, щоб часом не образити або й не поранити домового; на Головосіки не можна брати ножа в руки; на Великдень ніж святили, щоб різа­ти свячене; ножем припікали ви­разки, лікували рани від укусу змії; разом з вогнем є охоронцем життя праведної людини, її заступником і другом; у фразеології символізує гостроту, біль, напругу: (без ножа різати, дати ножа в спину, ніж [гострий] у серце, як на ножах сиді­ти, як ножем відрізати); на ножа́х — у ворожих стосунках. Яре­ма не ріже — лютує: З ножем в ру­ках на пожарах І днює й ночує (Т. Шевченко); Без ножа, як без рук (приказка); Не край чужим но­жем свого хліба (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 397-398.