нужда́ (зменшено-пестливі — ну́ждонька, ну́ждочка) —

1) (з великої літери) у дохристиянських віруваннях — уосібнена зла сила, можливо, божество насилля, що може напосісти на родину й призвести її до крайньої бідності, нестатків, тому з Нуждою б’ються, Нужду терплять, бо, як кажуть, «має хліб роги, а Нужда ноги», «голод мучить, а Нужда краде», «Нужда скаче, Нужда плаче, Нуж­да пісеньку співає»; один із народ­них виразів стверджує: «Боронь, Боже, Нужди — розум знайдеть­ся»; того, хто «наївся (напився) ли­хої Нужди», вона «навчить хліб їс­ти», бо «Нужда і честю торгує»; злому бажають: «Нужда би тя по­била!»;

2) у переносному розумін­ні — крайнє зубожіння, злиденне існування. Хто в посестри взяв тяжку недолю, той вражій нужді попався в неволю (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 402.