недо́ля (народнопоетичні — недо́ленька, недо́лечка) —

1) гірка, лиха (зла) доля; нещасливе важке життя; у народній афористиці зі­ставляється з неволею: «Ліпша найгірша недоля, як чужа неволя», «Мужицька неволя гірш, ніж недо­ля»;

2) (з великої літери) у дохри­стиянських віруваннях — уособле­на зла (лиха) сила, яку можуть на­кликати, наприклад, Злидні поряд з Хворобою, Трясцею тощо; якщо людина не ладить з Долею, то тре­ба чекати Недолю в гості; отже, остання тісно пов’язана з життям людини; Недоля може карати за гріхи предків; у записах П. Куліша виступає персоніфікованим об’єк­том прокльону: «Його жінка кляла-проклинала: «Бодай тебе, козаче-сіромахо, побило в чистому по­лі три недолі: перша недоля — щоб під тобою добрий кінь пристав, друга недоля — щоб ти козаків не догнав, третя недоля — щоб тебе козаки незлюбили і в курінь не пустили». Сич в лісі та на стрісі Недолю віщує (Т. Шевченко); Не­доленька знущалася над нею, як мачуха над нерідними дітьми… (М. Ко­цюбинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 392-393.