неві́стка (зменшено-пестливі — неві́сточка, неві́стонька) — заміж­ня жінка стосовно рідних її чоло­віка (батька, матері, братів, сестер, дружин братів і чоловіків сестер); жартують: «Бабиного зятя тро­юрідна невістка»; про роль і місце невістки в хаті складено багато на­родних приказок; її незаслужено звинувачують: «Хто ж винен, як не невістка»; їй докоряють: «Кішку б’ють, а невістку докоряють», «Си­на побивають, а невістці докоря­ють»; її вважають чужою в домі: «Невістка — чужа кістка»; нею попихаються: «Невістка в хаті замість помела», «Всі в сім’ї сплять, а не­вістці молоти велять»; невісткам не довіряють: «Як нема невістки, то немає на селі звістки, а як стала невістка, то стане на селі звістка», «Ні в селі, ні в місті не вір невістці»; традиційними є вислови, де невістці протиставляється свекруха: «Невіст­ка для свекрухи зла кістка», «Не­вістка свекрусі догодити не годна»; усе це свідчить про традиційне становище невістки в домі свого чоловіка як справжньої робочої сили. Не невістка, так невістчина тахта (М. Номис); Закувала зозулиця та сіла на тріску, одпирайте, мамко, двері — веде син невістку (коломийка); А ми Йвана оженимо, от і невісточка буде! (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 390.