небо́га = небі́жка (зменшена — небі́жечка) —
1) дочка брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінниця. Була в мене небога, при мені й зросла (Марко Вовчок);
2) взагалі молодиця, жінка, дівчина або як звертання до жінки, дівчини, молодших віком. Скарай мене, Боже, на гладкій дорозі, коли я помислю об другій небозі (пісня); До любої небоги нема далекої дороги (М. Номис); Утоптана дорога, де люба небога (приказка); При своїй небозі добре і в дорозі (М. Номис); За тамтої небіжки були в маслі пиріжки, а за цеї гнилиці — нема й варениці (приповідка);
3) бідолаха, сердега — походить від слова Бог (той, від кого відступається опіка Бога; сирота). Ой, покинув Петро хатку і жінку небогу (П. Гулак-Артемовський); Говорила небіжечка до самої смерті (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 389-390.