насила́ння = насла́ння — у давніх віруваннях — злою волею (зазви­чай нечистої сили) завдавання кому-небудь шкоди, спричинення лиха й т. ін.; коли кажуть: «Щось йому як наслано», то первісно це йде від чорта; насилання часто по­в’язують із ві́дьмою (див.); вона мо­же наслати вовків у перший день Різдва (Гуцульщина); відьма може наслати вужа на корову або сама в образі вужа чи змії забирається у хлів і викрадає молоко; насилання пов’язують також із чаклуна́ми (див.), які підкидають клопів, тар­ганів сусідам, священику, насила­ють вовків на худобу, на людей — причину, підмішуючи висушених і розтертих у порох жаб у їжу; злі люди насилають жаб в оселю, щоб посіяти там ненависть, за допомо­гою бліх насилають причину на весіллі; чорти насилаються на ко­ней сорокою або відьмою, яка в неї вселилася, через те сороку вбивали і вішали її над кіньми.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 386.