намі́тка — покривало з тонкого серпанку, яким прийнято здавна зав’язувати поверх очіпка голову заміжнім жінкам; також покрива­ло, яке накладають поверх клобука православні ченці; так само нази­вають старовинну тонку прозору тканину (вид серпанку); у весіль­ному обряді намітка з’являється двічі: вранці перед вінчанням урочисто розплітали молодій косу, а мати пов’язувала їй білу серпанкову намітку; другий раз намітка з’яв­ляється, коли мати зустрічає зятя; нарешті, один з обрядів українсько­го весілля називається намі́тка свекру́сі, коли на другий його день мо­лоду, саджаючи за стіл, покривали наміткою, дружко, ніби прицілюю­чись палицею в молоду, тричі вда­ряв нею по стіні, кажучи: «Поможи, Боже, лисицю застрелити»; потім кінцем палиці знімав намітку з мо­лодої, тричі розмахував нею над головами наречених, а потім відда­вав свекрусі зі словами: «Нате Вам від молодої невістки гостинець»; цей обряд символізував єднання невістки зі свекрухою; наміткою, як і рушника́ми (див.) або червоною ху́сткою (див.) з’єднували руки мо­лодих на знак побажання щасливо­го життя, чистого шлюбу; намітку дарували на родинах і хрестинах; на­мітка (серпанок) використовува­лася також у поховальних обрядах (оббивали труну зсередини, обгор­тали також тіла старих покійниць).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 385.