нами́сто (зменшене — нами́стечко) — прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї; разок або кілька разків намиста служать тра­диційною прикрасою молодої жін­ки, дівчини; особливо пишне на­мисто є обов’язковим елементом убору нареченої; за повір’ям, на­мисто оберігає дівчину від застуди, тому бодай разочок намиста дівчи­на має носити навіть у будень; у разок додавали один-два вовчих зуби, — «щоб берегли від злої на­пасті»; у свято дівчата й молоді жінки рясно оздоблювали себе на­мистом, найбільше червоним; для заміжніх жінок — це ознака того, що про них піклуються чоловіки, пор. у Т. Шевченка: «А жіночку свою любив — І Господи єдиний! Як те паня, як ту дитину, У намис­течках водив». Ой надіну я сережки і добре намисто, та піду я на ярмарок в неділю на місто (Т. Шевченко); Купи мені намистечко на білую шию (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 385.