навіже́ний — який перебуває в Божій волі, божевільний; (за І. Огієнком, кого «навістив (навідав)» Бог); той, хто втрачає розум, тобто карається. Юпітер, гнівом розпале­ний, влетів до них, мов навіжений (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 382.