міх —
1) = мішо́к — зшите з шматка грубої тканини вмістище для зберігання і перевезення сипких тіл і різний речей; символ багатства; коли кажуть: «Що торба, то не міх; що правда, то не гріх», то мають на увазі торбу-жебрака і міх — багатого господаря; пор. ще: «Сьогодні з мішком, а завтра з торбинкою» (натяк на збідніння, озлидніння, коли впору йти з торбою старцювати, жебракувати). Розумна жона, як два міхи муки, а третій пшона (М. Номис); Збувся батько лиха: збувся грошей з міха (М. Номис); Пішов з пустим міхом по порожній клуні (М. Номис);
2) бурдюк. Поїть його [осла] водою з міхів, годує, жалує (М. Коцюбинський); Він напився, наче винний міх (Леся Українка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 370-371.