Мо́рок = Моро́ка — у дохристи­янських віруваннях — божество темряви (від старосл. мракь — «темрява, темнота») на противагу Сонцю; божество підземного цар­ства, пор. у Т. Шевченка: «Сестра Морока із пекла вийшла прово­джать у пекло римлян»; шкодить, як і Мара, Мана, людям, заводить їх у нетрі, запаморочує голову (пop.: па́морочити, па́морочитися, моро­́чити, моро́читися); наприклад у Лесі Українки: «А тепер я блукаю, наче Морок у гаю», у народі уяв­лявся чортом, що робить людям багато зла, бо заморочує розум, і людина ходить тоді, як божевільна.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 377.