мо́ре —

1) частина океану — ве­ликий водний простір з гірко-со­лоною водою, більш-менш означений суходолом; загальнолюд­ський символ життя з його гріхов­ними пристрастями і бурями (звід­си жите́йське мо́ре); разом з тим символізує й смерть («Хто в морі не бував, той Богові не молився», «Смерть не горе, а страшне велике море»); той бік мо́ря — це потой­бічний світ («Пішла душа навви­передки», тобто на той бік моря, той світ; «Обізветься моя мати по тім боці моря: Ой живи, живи, моя доню, така твоя доля»); взагалі мо­ре в багатьох народів зближується з небом, пор. народну загадку: «Серед моря-моря стоїть красна комора» (море — небо, красна ко­мора — сонце); море асоціюється з великою, часом непереборною відстанню: «Гукну, крикну непо­малу, Озветься моя доля По тім боці синього моря». Як Божа воля, то виринем з моря (М. Номис); Ночвами море не переплисти (при­слів’я); За море по зілля пішов (І. Франко);

2) мо́ре = окія́н див. окія́н.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 375-376.