млин (зменшені — млино́к, млино́чок) — споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та іншої енергії; першою такою спорудою були ручні жо́рна (див.); «воловий млин» згадується в середині XVIст.; перші водяні млини в Україні зга­дуються в XIVст.; вітряки́ (див.) з’являються в Україні в XVIст.; у народі казали, що «млинок — Бо­жий дарок», бо вірили, що Бог зробив млин, щоб допомогти лю­дям молоти зерно, а чорт — тар­так; традиційний об’єкт образного переосмислення, тому кажуть: «Без води млин не меле», «Вода на мій млин», «Лити воду на млин», «Добрий млин усе змеле», «По­рожній млин і без вітру меле»; здавна млин пов’язують з нечис­тою силою, тому кажуть: «Це млин тільки чортам табак молоти»; жар­тують: «Був та нема та й поїхав до млина». Є у млині, та не в мене (прислів’я); Не тоді до млина, коли вітру нема (М. Номис); На річечці якійсь маленькій Стояв собі шинок (Є. Гребінка); Млиночок — всьому віночок (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 371.